11 січня 2017 р. в Державному історико-культурному заповіднику “Межибіж” відбулася інформаційно-просвітницька година-лекція, присвячена 25-річчю відродження пісні “Ще не вмерла України ні слава, ні воля…” в якості Державного Гімну України. 25 років тому (1992 р.) Президія Верховної Ради України ухвалила указ про Державний гімн України, яким затверджено музичну редакцію, автором якої є М. М. Вербицький.
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 р., коли на одній з вечірок у П.Чубинського, етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…». Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zginela…», яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Словаки», що була гімном Словаччини та Югославії.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація тексту вірша П. Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем П.Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — в 1865. У 1917—1920 рр. «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР.
На фото: партитура Державного Гімну України з фондів ДІКЗ “Межибіж”
Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, то «Ще не вмерла Україна» був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов’язково повинна була висвітлена комуністична партія. Це завдання виконав П. Тичина. Його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику А. Лебединця, став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 рр.
15 січня 1992 р. музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору та фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції України. Всю оркестровку здійснив О. Морозов. Тільки 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», котрий запропонував президент Л. Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн національний гімн на музику М.Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Президентом було запропоновано змінити звучання першої строфи гімну на «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
Національний Гімн України
Слова: Павло Чубинський, С. Данилович
Музика: Михайло Вербицький
Ще не вмерли України, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
