«Живем,
Згасаємо,
Як свічі…
І… воскресаємо,
Як зорі».
(Микола Коваль «Сповідь)
Пішов з життя Ігор Васильович Майстерук, митець, талановитий майстер, наставник. Небагато йому відміряла доля, однак він засвітився яскравою зіркою на небосхилі народного мистецтва.
Народився Ігор Майстерук у старовинному містечку Меджибожі 17 червня 1962 року. Навчався у Меджибізькій середній школі. В 1985 році одружився, справжнім щастям для батьків стало народження сина Євгена. Ще з шкільних років Ігор захоплювався музикою, був учасником шкільного оркестру, а в 1987 році навіть створив музичний колектив, в якому грав на саксофоні.
Де б не був Ігор, він завжди повертався до рідного Меджибожа, до подільської перлини – до Меджибізької фортеці, любив і знав історію своєї малої бáтьківщини. Людське життя – це чергування світлих і чорних смуг, радості і болю. Хоча й знав кожну стежку у фортеці, кожен камінчик, проте так сталося, що одного разу він упав зі східного бастіону, отримав серйозні травми. Більше року був прикутий до ліжка, потім заново вчився ходити. Мама Ігоря – Людмила Прокопівна допомагала йому повернутися до життя, була його надією та опорою. Після важких випробувань Ігор не маючи змоги фізично працювати, зацікавився мистецтвом, почав творити вироби з соломи. Творча праця допомагала йому пережити новий важкий удар долі – розлучення із дружиною.
Першою роботою майстра була церква. Матеріал для виготовлення майбутніх виробів він збирав на полях. Праця з соломою вимагала від нього величезного терпіння, адже солому треба було порізати, попрасувати, підфарбувати. Рудий колір проявлявся після звичайного прасування, інші кольори отримував використовуючи харчові фарби, потім солому наклеював на папір. Працював по 12-16 годин на добу, за 8-10 днів такої роботи Ігор виснажувався повністю, але вкладав у вироби свою душу, свій талант. Створив більше ста виробів: фортеці, храми, ікони, картини, тарілки, вази, рамки, краватки, жіночі прикраси тощо.
В 2010 році в день святого Благовіщення в одному із експозиційних залів Меджибізької фортеці була відкрита виставка робіт майстра. Кожен витвір вражає своєю енергетикою. Сам Ігор Васильович був дуже відкритою, доброю людиною, завжди усміхнений, він намагався подарувати своє тепло рідним, друзям, усім, з ким спілкувався.
Свою любов віддавав учням, яких навчав секретам майстерності. Найбільшу кімнату свого будинку використовував для занять з дітьми, мріючи про відкриття власної майстерні, але мрії так і залишились мріями. Солом’яним дивом називали творіння рук талановитого майстра, який мріяв також перетворити рідний Меджибіж у «солом’яну» столицю України.
Ігор Майстерук неодноразово брав участь в обласних та районних виставках виробів народного мистецтва, про його унікальні авторські роботи розповідали газети, показували передачі на телеканалах Хмельницького та Києва. У 2010 році був запрошений на Міжнародний фестиваль соломкарського мистецтва «Сніп». Із 100 майстрів, які брали участь у фестивалі, 40 приїхали з Росії, Білорусії, Узбекистану, Угорщини, Англії, Голландії, Швейцарії, Нідерландів, Непалу, США. Під час цього фестивалю Ігор проводив майстер-клас, як самобутній митець був нагороджений грамотою-подякою «За розвиток народних традицій плетіння з рослинних матеріалів, творчий пошук, високу майстерність та активну участь у фестивалі». Ігор визначав техніку виконання своїх робіт як «інтарсію», хоча це новий напрямок і навіть фахівці не змогли дати остаточну назву цій техніці.
Майстерук був активним учасником щорічних фестивалів середньовічної культури «Стародавній Меджибіж», що проводяться з 2003 року на території Меджибізької фортеці до Дня незалежності України. Планував відкриття нової великої виставки свої мистецьких надбань, а також складав плани щодо проведення в 2011 році у Меджибожі пленеру майстрів, що відроджують народні традиції плетіння з соломи.
Але цим планам не судилося здійснитися. Ігор Майстерук відійшов у вічність, залишивши в душах тих, хто знав його, смуток і водночас світлий спомин. Він назавжди залишиться гордістю свого рідного містечка, його вироби і надалі будуть зачаровувати людей своєю досконалістю, оригінальністю.
Висловлюємо щире співчуття рідним і близьким покійного. Хай земля буде йому пухом, а Господь посилає Царство Небесне й життя вічне.
Адміністрація та колектив
Державного історико-культурного заповідника «Межибіж»
