Лицарська вежа, вигляд зі сходу (з подвір’я фортеці), жовтень 2015 р.
В статті розповідається про оборонну Лицарську вежу, що захищала в’їзд до Меджибізького замку.
Ключові слова: Лицарська вежа, Меджибізький замок, оборонні потреби.
Меджибіж – містечко, що славиться своїм історичним минулим, древньою фортецею, яку називають його перлиною та окрасою. Могутні вежі, мури робили її неприступною для чужинців. Під її стінами неодноразово були розбиті татарські завойовники. Час від часу вона зазнавала перебудов з використанням нововведень в оборонній архітектурі. Поєднання різних архітектурних стилів, композиційні особливості пов’язані з давнім часом її існування, військовими подіями і звичайно з уподобаннями колишніх власників.
В XVI ст. в Європі виникла необхідність удосконалення оборонних споруд. Розвиток вогнепальної зброї зумовив неможливість середньовічних укріплень протистояти нападам. Турки, що наступали на півдні Європи примусили займатися удосконаленням системи фортифікації. В цей період в тогочасній Польщі популярними були трактати голландських, італійських майстрів щодо спорудження та облаштування замків. Цікавими були ідеї Альбрехта Дюрера, живописця і гравера, що займався архітектурою та теорією фортифікації. В трактаті «Наставление к укреплению городов» (1527 р.) він закликав міста і їх власників виділяти достатньо коштів на нові оборонні споруди, вважав, що робота по їх будівництву дасть можливість працювати багатьом людям і врятує їх від голоду і злиднів. Крім того, масивні стіни захистять населення від нападів ворога. Велику роль відводив надійним оборонцям, бо все вирішують стійкість та мужність людей, що захищають укріплення. Співпраця з відомими військовими інженерами та архітекторами допомогла Дюреру отримати знання в царині військового будівництва [1, c. 57].
В 1540 році власниками Меджибожа стали Сенявські, які згідно вимог часу зробили капітальну реконструкцію Меджибізького замку. В першу чергу звертали увагу на обороноздатність, але важливим фактором було забезпечення комфортності його житлових споруд. Розташована на перетині двох великих шляхів Чорного і Кучманського твердиня захищала містечко та околиці від татарських нападів. З північного заходу виступала потужна Лицарська вежа, зі сходу – великий п’ятипелюстковий бастіон.
План Меджибізької фортеці (за Є. Лопушинською). Лицарська вежа позначена як “північно-західна”
В плані замок має приблизно форму довгастого трикутника, що своїм гострим кутом лежить поміж Південним Бугом і Бужком. За даними відомого дослідника Євфимія Йосиповича Сіцінського довжина його від в’їзду до кінця гострого (східного) рогу має 130 метрів, а ширина західного боку замку 85 метрів [2, c. 39]. З західної сторони замок оточувався глибоким ровом, який захищав його, через рів був перекинутий міст, згодом перебудований на кам’яний.
В 1950 році почалися науково-реставраційні дослідження Меджибожа і фортеці. Їх започаткував доктор мистецтвознавства, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, заслужений діяч архітектури України, лауреат премії ім. В. Антоновича, почесний академік Української академії архітектури Логвин Григорій Никонович (1910-2001). Він багато разів приїжджав у Меджибіж, проводив дослідження і фотофіксацію фортеці. У 1959 році була видана книга «Замок в Меджибожі» (Пам’ятник архітектури XVI ст.) [3, c. 7].
Він писав: «Меджибізький замок саме тим і цікавий, що він займає проміжне положення між Луцьким замком (XIII–XV ст.) – суто оборонною спорудою і замком в Підгірцях з його розкішним палацом. Своїм мальовничим виглядом, вільною композицією об’ємів, високими аттиками, оздобленими глухою аркатурою. Меджибізький замок добре гармонує з широкими водними просторами Бугу і Бужка, які оточують замок з трьох боків. Побудований місцевими майстрами в традиційних формах оборонної української архітектури, Меджибізький замок є дорогоцінною пам’яткою нашої культури» [4, c. 11].
Про велику цінність пам’ятки писав Михайло Йосипович Ягодзінський, краєзнавець, археолог, перший директор музею в Меджибізькій фортеці. Він порівнював її з велетенським кораблем, що рухається серед навколишнього ландшафту, бійниці, ніби ілюмінатори, що оточують трьома рівними лініями палацовий комплекс. В його статті «Архітектура Меджибізької фортеці» згадується східна башта, південна стіна, костел, пристінні корпуси, восьмикутна вежа, палац Сенявських, підвальна система лабіринтів східного вузла фортеці, п’ятикутна башта, що пристосована до кругової оборони і має товщину стін 4 метри. Ягодзінський датував вежу кінцем XIV ст., вважав, що вона побудована в період панування литовських князів Коріатовичів [5, c. 12].
Юрій Іванович Толкачов – археолог, який багато років очолює роботу постійно діючої експедиції у фортеці, вважає, що розташування вежі (чотирма сторонами виходить назовні) дозволяло надійно контролювати міст, вхід через браму та увесь західний сектор оборони попід мурами фортеці. Він відзначає, що Лицарська п’ятикутна башта бастіонного типу з’явилася на початку XVI ст. як засіб для фланкування рову та підступів до стін [6, c. 135].
Архітектор Євгенія Іванівна Лопушинська писала, що на зламі XV–XVI ст. з північної сторони біля в’їзної брами була побудована потужна п’ятикутна Лицарська вежа, мури якої майже чотириметрової товщини, артилерійські стрільниці на всіх ярусах мають з внутрішнього боку передстрільничні ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Посередині вежі вимуруваний стовп для опори перекриттів. Стіни викладені з каменя вапняку на вапняному розчині, ззовні поштукатурені. Далеко винесена за грань мурів Лицарська вежа мала призначення спостережного пункту. З її високого оглядового майданчика було видно довколишні степи, варта на ній перша сповіщала про небезпеку. Спостережну альтанку на вежі бачимо на гравюрі початку XIX ст., де фортецю зображено ще до пізнішої перебудови [7, c. 61].
Головна вулиця м. Меджибожа, 1908 р. На задньому плані – в’їзд до фортеці і Лицарська вежа
Г. Логвин вважав що, ця вежа щодо форми в плані і об’єму, а також розташування повністю повторює п’ятигранну башту Клеванського замку на Рівненщині, збудованого у 1465-1495 роках [8, c. 9]. П’ятикутність була характерною рисою західноєвропейського стилю будівництва. Як і в Клеванському замку, так і в Меджибізькому важливу роль відігравало пристосування до рельєфу місцевості. У Меджибожі замок оточений річками Південним Бугом та Бужком. Клеванський замок знаходився біля невеликої гори, що видавалася півостровом у р. Стублу.
У 1954 році співробітники Львівського філіалу «Дніпромісто» за участю архітектора Київського проектно-реставраційного відділу Євгенії Лопушинської провели обмірні роботи в замку, геозйомку території, обстежили всі окремі об’єкти пам’ятки, склали акт технічного стану, дефектний акт його споруд і самої фортеці в цілому, також вивчалися архівні матеріали і бібліотечні фонди. Під її керівництвом проводилось комплексне обстеження палацових споруд Меджибізького замку в 1990-х роках. Крім палацу досліджувався барбакан і бастіон.
На основі замкового ансамблю в 2004 році був створений Державний історико-культурний заповідник «Межибіж» та розроблений у 2003-2004 рр. спеціалістами інституту «Укрзахідпроектреставрація» Генеральний план його розвитку, згідно якого до складу заповідника включені такі об’єкти: замок XIV–XVI, XIXcт. (ох. №764), палац XVI ст. (ох. № 764 / 1), церква 1586 р. (ох. № 764 / 2), мури з вежами XVI ст. (ох. №764 / 3). Перший директор музею в Меджибізькій фортеці Михайло Йосипович Ягодзінський багато років назад передбачав, що на території фортеці буде заповідник. [9, c. 27]. Було завершено реставрацію північно-західної Лицарської вежі, яка використовується як оглядовий майданчик для відвідувачів. Можливо, з часом вирішиться питання музеєфікації цієї оборонної споруди і для туристів буде можливість не тільки помилуватися чудовими навколишніми краєвидами, але й побачити нові сучасні експозиції, наповнені цікавими, цінними експонатами.
Візнюк В. Г.
провідний науковий співробітник
ДІКЗ «Межибіж»
Список використаних джерел
1. Дюрер А. Трактаты. Дневники. Письма /Пер. с ранненововерхненем. Ц. Нессельштраус. 2-е изд., испр. – СПб.: Азбука, 2000. – с. 57-58.
2. Сіцінський Ю. Оборонні замки Західного Поділля XIV–XVII ст. – Кам’янець-Подільський, 1994. – с. 39.
3. Трембіцький А. М. ДІКЗ «Межибіж»: десять років поступу. Історія, матеріали і документи. /А. М. Трембіцький. – Хмельницький: ПП Мельник А. А., 2012. – с. 7.
4. Логвин Г. Н. Замок в Меджибожі (Пам’ятник архітектури XVI ст.) /Передмов. і упоряди. Г. К. Медведчук, О. Г. Погорілець, А. М. Трембіцький. – 2-е вид. – Хмельницький, 2009. – с. 11.
5. Ягодзінський Михайло Йосипович (1923-2008): історик, археолог, музейник. /Упорядник А. М. Трембіцький. Передмова О. Г. Погорілець. – Хмельницький: ПП Мельник А. А., 2011. – с. 12.
6. Толкачов Ю. І., Крамарова С. О. Меджибізька фортеця та її оборонно-фортифікаційні споруди. //Науковий вісник «Межибіж»: Матеріали Четвертої науково-краєзнавчої конференції «Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України». /Під ред. О. Г. Погорільця, Л. В. Баженова, А. М. Трембіцького та ін. – Меджибіж – Хмельницький: ПП Мельник А. А., 2011 – Ч. 1. – с. 135.
7. Трембіцький А. М. Вказана праця. – с. 61.
8. Логвин Г. Н. Вказана праця. – с. 9.
9. Ягодзінський Михайло Йосипович… – с. 27.
