Для науковців ДІКЗ “Межибіж” найкращим подарунком до Всесвітнього дня музеїв стали видання їхніх праць, які вийшли з друку напередодні та були презентовані на святковому симпозіумі “Шлях від музею до заповідника”, присвяченого 75-річчю науковця і краєзнавця, одного з перших керівників закладу Мирослава Пінчака.
– Для наукових працівників, як можливо ні для кого іншого, вірно: “Що написане пером – не вивезеш волом”. Адже саме опубліковані праці є результатом їхньої роботи, свідченням, що людина працювала і залишила свій доробок”, – сказав, презентуючи нові видпння, заступник директора з наукової роботи, кандидат історичних наук Анатолій Трембіцький. Цього разу свід побачили впорядковані у персональні видання збірки науоквих і науково-популярних статей, окремі рукописи ювіляра Мирослава Пінчака (збірка “Мирослав Пінчак: історик і музеєзнавець”), Ярослава Сторожука (Погляд сучасника в минуле”), Олександра Марущака (“Олександр Марущак: наукова спадщина”), Миколи Ястрембського (“У пошуках історичної правди про Меджибіж”), В’ячеслава Пономаря (“За вільну Україну”), а також збірка поезії Станіслави Назаришиної “Літнє надвечір’я”.
Усі автори працювали у Меджибізькій фортеці в різний час, або продовжують працювати сьогодні. Як розповів ініціатор видання серії Анатолій Трембіцький, часом непросто було віднайти публікації попередніх років, коли чи не єдиною можливістю для істориків Меджибожа опублікувати свої роботи були місцеві газети. Тим приємніше було авторам разом з багатьма іншими нинішніми та колишніми працівниками та керівниками музею, а нині заповідника отримати запрошення на урочистості до музейної установи, якій вони віддали часточку свого життя. І разом з іншими почесними відзнаками та подяками отримати примірники своїх праць, які ще пахнуть типографською фарбою.
– Така зустріч – рідкісна річ, – каже ювіляр Мирослав Пінчак. – Серед людей, які тут – багато тих, з якими працювали, любили одне одного. А тепер багато й нових облич, і справа, яку ми починали, продовжується. Хай вам щастить!
Спогади та добрі слова вітань звучали від усіх, але навіть у свято колишні та сьогоднішні музейники не забували про сьогодення. “Музей повинен працювати на духовне, а не на те, що дах потік або труби замерзли”, – говорить колишній науковий співробітник Микола Ястрембський. Директор заповідника Олег Погорілець розвинув думку у практичному напрямку: “Якби всі відстоювали історичну правду, і займалися цим послідовно, зосереджено – можливо, не мали б таких протистоянь в країні, в суспільстві”.
Державний історико-культурний заопвідник “Межибіж” є чи не єдиною музейною установою України, де видання персональних збірок наукових працівників увійшло у традицію. Попередніми роками було видано збірки статей Михайла Ягодзінського (першого завідувача Меджибізького музею – історичного відділу обласного краєзнавчого музею), двотомник праць Галини Медведчук, збірки Вероніки Візнюк та Олени Гончар. Ці видання можна знайти у бібліотеках і навчальних закладах.
