1 жовтня 2015 р. у Державному історико-культурному заповіднику “Межибіж” проведено інформаційну годину, присвячену 140-річчю з дня народження священномученика Макарія (в миру Григорій Якович Кармазін, 1875-1937, нар. у м. Меджибіж) – єпископа Катеринославського і Новомосковського, який у 1925-1927 рр. таємно управляв всією православною церквою в Україні.
Священномученик Макарій (у миру Григорій Якович Кармазін) народився 1 жовтня 1875 року в містечку Меджибіж Вінницького повіту Подільської губернії в сім’ї землеміра. Після закінчення Подільської духовної семінарії 23 серпня 1893 року Григорій Кармазін був рукопокладений в ієрея до церкви села Витковець Кам’янецького повіту Подільської губернії, де прослужив сім років, а 21 квітня 1900 року був переведений в село Бандишівка Ямпільского повіту тієї ж губернії (тут і далі інформацію подано за [1]).
У 1902 році став військовим священиком 8-го запасного кавалерійського полку, з 4 травня 1912 року числився священиком 152-го піхотного Владикавказького полку. 2 березня 1915 року, під час Першої світової війни, був контужений, через декілька місяців поранений і повторно контужений, у зв’язку з чим евакуйований в госпіталь. Після лікування, 8 вересня того ж року, повернувся в полк. За пастирські праці і особисту мужність священик Григорій Кармазін був зведений в сан протоієрея і отримав призначення в 729-й піхотний Новоуфимський полк. В якості військового священика він служив у Брест-Литовську, Галичині, Ризі і інших місцях, а з 1918 по 1922 рік -приходським священиком в Київській єпархії.
У 1922 році, прийнявши чернецтво з ім’ям Макарій, був рукопокладений екзархом України Митрополитом Михайлом (Єрмаковим) в Єпископа Уманського, вікарія Київської єпархії.
Для церкви настали надзвичайно важкі часи відкритого гоніння нової влади. У 1922 році у зв’язку з кампанією з вилучення церковних цінностей в числі багатьох українських ієрархів був заарештований Митрополит Київський Михайло (Єрмаков). Уся відповідальність за долю Київської єпархії лягла на вікарного Єпископа Макарія (Кармазіна). Незабаром в силу високих адміністративних і організаторських здібностей Єпископ Макарій отримав авторитет не лише в Київській єпархії, оскільки йому, як правонаступникові, доводилося вирішувати проблеми, що виходять за єпархіальні межі, що робило його фігуру в церковній ситуації в Україні у багатьох відношеннях ключовою. Навколо нього почали консолідуватися прибічники патріаршої церкви.
Не узгоджуючись з думкою і побажаннями представників влади і таємно від них, Єпископ Макарій здійснив рукопокладання найбільш твердих і вірних прибічників Патріарха Тихона, здатних до активної церковної роботи. За ініціативою Єпископа Макарія було створено непідконтрольне ГПУ церковне управління, провідником якого був він сам. Саме у цей період йшла копітка і напружена робота із створення життєздатних церковних груп, що складаються з духовенства і мирян і діють незалежно від більшовицької влади. З благословення Єпископа Макарія збиралися кошти для Єпископів засланців. Для цього Владика видав спеціальний лист-дозвіл, що дозволяв проводити збори в усіх київських парафіях. Були і окремі люди, спеціально призначені для збору коштів для Архієреїв, що знаходяться в засланні або в’язниці.
У 1923 році за активну діяльність Єпископа Макарія заарештували і чотири місяці протримали в Київській в’язниці. У січні 1925 року Владика був повторно заарештований. Взимку 1925 року Єпископ Макарій був звільнений і у зв’язку з обставинами, що склалися, був призначений єпископом Екатеринославским і Новомосковським, а в грудні того ж року знову заарештований і після десятимісячного укладення висланий в Харків, де пробув до березня 1927 року без права виїзду.
Взимку 1925-1926 року у Харкові знаходилися Архієпископи, які значною мірою впливали на церковне життя в Україні. Впродовж осені 1926 року обговорювалося питання про необхідність таємного висвячування нових Єпископів, як і у 1923 році. Як обрання, так і хіротонія здійснювалися конспіративно, без попереднього сповіщення влади. По мірі арештів і заслань одних Єпископів їх місця займали інші.
У 1927 році Владику Макарія заарештували і відправили до заслання в Горно-Шорський район Томської області. Після закінчення терміну Єпископ з 1933 року мешкав в Костромі, пізніше служив в селі Селище Івановськоїй області. Владика продовжував створювати домашні церкви, де готувалися кандидати для рукопокладання.
Восени 1934 року оперуповноважений Кирьянов, зважаючи, що знаходження на волі цього Архієрея може впливати на хід подальшого слідства, санкціонував арешт Єпископа Макарія. У постанові говорилося, що “Кармазін матеріалами попереднього слідства достатньо викривається в контрреволюційній агітації і пропаганді, спрямованій проти радянської влади, в зв’язках з контрреволюційним засланням (тобто в стосунках із засланими ієрархами і священнослужителями), в облаштуванні антирадянських зборищ, тобто в злочині, передбаченому ст. 58 п. 10 КК”. Зберігся “меморандум на того, що проходить по справі № 9 УГБ Управління НКВД по ИПО Кармазіну М.Я”. У графі “Останнє місце служби, посада або рід зайняття” вказано: “Без певного зайняття”. Бути Єпископом і служити в церкві для радянської влади не було “певним зайняттям” і прирівнювалося до дармоїдства.
У графі № 7 “Характеристика обвинуваченого, опис вчиненого злочину і міра його небезпеки” говориться: “Є натхненником і керує оперативно ліквідованою церковно-монархічною контрреволюційною групою “ИПЦ”. Учасниками групи і її натхненником велася розгорнута агітація проти радянської влади і заходів, що проводилися нею, поширювалися контрреволюційні провокаційні чутки про голод в Радянському Союзі, що доходить до людоїдства, і т. д”. У графі про необхідність агентурного обслуговування засудженого після його звільнення з табору написано: “Необхідно”. А в наступній графі “Чи можна вербувати і для якої роботи” беззаперечно вказано: “Ні”.
Півроку Єпископ Макарій знаходився у в’язниці, поки 17 березня 1935 року особлива нарада при НКВД не засудила його до заслання в Казахстан строком на п’ять років. Але цього здавалося не достатньо. НКВД став збирати на Єпископа компрометуючий матеріал, якого виявилося досить для репресій, і 20 листопада 1937 року лейтенант НКВД Зенін виписав ордер на арешт Владики Макарія і його сподвижників.
24 листопада 1937 року, після єдиного допиту, було виготовлено обвинувальний висновок проти Єпископа Макарія, Єпископа Порфирія, Р.А. Ржевської і А.П. Михо з все тим же стандартним переліком злочинів проти радянської влади. Обвинувальний висновок 1 грудня 1937 року затвердив начальник УНКВД по Алма-Атинській області капітан держбезпеки Броун. І того ж дня відбувся суд. Єпископ Макарій (Кармазін), Єпископ Порфирій (Гулевич), Раїса Олександрівна Ржевська були засуджені до розстрілу, Ганна Петрівна Михо – до 10 років таборів.
2 грудня були розстріляні Владика Порфирій (Гулевич) і Раїса Олександрівна Ржевська. Наступного дня, 3 грудня 1937 року, був страчений Владика Макарій (Кармазин).
Місце поховання їх було невідоме. Однак у 2013 р. було повідомлено про віднайдення місця поховання священномучеників Макарія (Кармазіна) і Порфирія (Гулевича), єпископа Кримського. “Вони спочивають у 40 км від Алма-Ати на колишньому полігоні НКВС “Жаналик” поблизу від храму на честь святого праведного Іоанна Кронштадтського селища Жетиген… На цьому цвинтарі у братських могилах спочивають тіла 4,5 тис. жертв Великого терору”, – пише настоятель цього храму прот. Вадим Алєксєєв [2].
Пам’ять священномученика Макарія (Кармазіна), який народився у Меджибожі, вшановується 3 грудня – в день його мученицької смерті.
І. Западенко,
науковий співробітник ДІКЗ “Межибіж”
1. http://eparhia.dp.ua/post/147-svyacshennomuchenik-makarij-karmazin/ru.html
2. http://crimea.orthodoxy.su/59-events/1345
