Першого професійного досвіду проведення екскурсій набувають студенти-музеєзнавці Харківської Державної Академії культури, які проходять практику в Державному історико-культурному заповіднику “Межибіж”.
Студенти третього курсу отримали можливість в умовах реальної музейно-заповідної установи застосувати теоретичні знання на практиці, подолати хвилювання перед різноманітною за віком, інтересами та очікуваннями аудиторією відвідувачів Меджибізької фортеці. Тобто зробити перші кроки у справі, яка для багатьох із них буде головною справою життя.
Окрім того, одним із напрямків навчально-практичної програми був обмін досвідом між студентами одного з провідних навчальних закладів України і науковими працівниками ДІКЗ “Межибіж”, які поєднують науково-дослідницьку роботу з проведенням екскурсій для відвідувачів фортеці. Харківські музеєзнавці поділилися з ними своїм баченням організації екскурсійного обслуговування, яке полягає у створенні екскурсійних програм, диференційованих за віковими категоріями та родом занять відвідувачів. У свою чергу, меджибіжчан познайомили практикантів з власною стратегією розвитку історико-культурного заповідника, зокрема з тими методами побудови музейної спільноти та комунікації з нею, які практикуються тут.
Власне, завдяки приєднанню студентів-музеєзнавців до віртуального “фортечного” товариства ми й маємо можливість почути розповіді про екскурсійну практику у Меджибожі безпосередньо від них самих.
Найперше завдання, з яким успішно впорались екскурсоводи-початківці – це подолання психологічного бар’єру перед незнайомою, наперед непередбачуваною аудиторією. Розповідає Олена Приходько:
“До наших первых экскурсий мы тренировались вместе и получалось крайне неубедительно. Утром воскресенья я не думала, что у меня что-либо получится. Время от тренировок до первой экскурсии прошло очень быстро и незаметно. Первая экскурсия началась спонтанно, после просьбы людей сделать фото. После люди стали интересоваться, кто мы, и так постепенно я начала вести экскурсию. После первой я провела еще две экскурсии, и описать эти эмоции крайне сложно. Во-первых, это оказалось не так сложно, как казалось изначально. Во-вторых после первых экскурсий груз падает с плеч, и ты чувствуешь себя счастливым”.
Оксана Ігнатенко на своїй сторінці у Facebook зазначає, що диференціювання екскурсійних програм залежно від особливостей групи є реальним завданням, яке екскурсоводу доводиться виконувати щоразу: “Характерно те, що, працюючи з різними групами, я змогла побачити різницю між екскурсантами. А саме: якщо молодь цікавилась здебільшого різними легендами, переказами, інтригами Меджибізької фортеці, то старше покоління, – люди від 35 років, – більше розпитували про історію виникнення, розбудову фортеці, цікавилися роботою волонтерів та археологічних експедицій. Також слід зауважити, що навіть між жінками та чоловіками відчувається різниця поглядів, а саме, якщо жінок більше цікавлять інтриги, легенди, то чоловікам більш цікаво слухати розповіді про військову справу та оборону фортеці”.
Про це ж говорить і її однокурсниця Дарія Мякотіна: “Моя первая экскурсионная группа состояла из трёх человек (двух мужчин и одной женщины) возрастом от 40 лет. Причём всех троих интересовали абсолютно разные аспекты истории создания и перестроек замка, они задавали множество вопросов по этому поводу. Второй же группе, которая состояла из двух пар среднего возраста, были более интересны аспекты жизни владельцев замка, разнообразные интриги, легенды; было видно, что их утомляют, не интересуют исторические даты как таковые. Вот так на примере двух групп можно не просто чётко увидеть, но и прочувствовать особенности дифференцированного подхода на себе”.
Про ті внутрішні бар’єри, які потрібно подолати екскурсоводу, щоб розпочати роботу з аудиторією, відверто каже Юлія Золотова:
“Дуже часто ти боїшся відкрити себе для себе щось нове, вийти з зони комфорту, або навіть зламати себе. Але робити це треба, навіть необхідно. Скільки можна сидіти у своєму панцирі і думати, що все ще встигнеш, але коли-небудь. Це “коли-небудь” може навіть і не настати. Треба діяти зараз, в цей момент.
Дня Х (тобто початку практичного проведення екскурсій для відвідувачів) ми всі боялися з самого початку практики. Думали, що нічого доброго з цього не вийде, але виявилося, що даремно ми всі так переживали. Нам попалися люди, яким дійсно було цікаво слухати, які задавали багато питань. Як же круто бачити інтерес в очах людини, якій ти проводиш екскурсію перший раз у своєму житті”.
У Меджибізькій фортеці харків’янам довелося спілкуватися і навіть співпрацювати не тільки з групами відвідувачів. Ось що пише Валерія Сітоленко:
“Одне з найяскравіших вражень від поїздки в мене викликали меджибізькі волонтери (на фото). Стільки яскравих людей різного віку та статку, які по різному заробляють на своє життя: юрист, стоматолог, залізничник, еколог, педагог, студент та аспірант, але що їх об`єднує? Відповідь проста. Їх об`єднує бажання зробити щось корисне для суспільства, бажання змінити на краще країну, в якій вони живуть, коли на це не здатна держава. Від основної маси людей їх відрізняє активна громадська позиція. Вони не бажають чекати на зміни та нарікати на бездіяльність влади. У свій вільний час замість того, щоб десь грітись під сонечком чи лежати біля телевізора, вони допомагають зберегти та відродити історико-культурну спадщину. Хтось ремонтує псевдоготичні зубці на мурах фортеці, хтось допомагає археологам розчищати підземні ходи, а хтось прибирає сміття на території заповіднику, але будь-яка допомога дуже важлива та корисна. Адже коли ти знаходишся поруч із цими по справжньому небайдужими людьми, тобі здається що все можливо, тільки потрібно почати діяти. Їх приклад надихає”.
