КОРОТКА ІСТОРІЯ МІСТА
МЕДЖИБІЖ – колишнє місто, тепер селище міського типу, що лежить на тому місці, де зливаються дві річки – Південний Буг і Бужок (звідси й назва – Межибоже, Межибіж, Меджибіж). Перша літописна згадка про нього сягає 1146 року. «… Ізяслав же, водивши Всеволодовича Святослава до хреста, дав йому Божський і Межибоже, (всього п’ять городів …», читаємо у «Літописі руському».
Меджибіж входив до складу Галицько-Волинського князівства, у ХІІІ ст. виступав як одне з міст Болохівської землі. За часів литовських, коли Ольгерд року 1392 прогнав татарів з Поділля, належав князям Коріатовичам, пізніше входив з околицями до Польщі. З 1540 року став власністю магнатів Сенявських і належав цьому роду аж 200 років. Сенявські домоглися для Меджибожа у 1593 році Магдебурзького права. Тут створюється магістрат, організовуються ремісничі цехи, відбуваються по два торги щотижня і кілька ярмарків на рік. Місто стало досить багатолюдним: на початку ХVІІ ст. у ньому налічувалось 12 тисяч жителів.
За бурхливих часів Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 років тут відбувалися значні події: у липні 1648 року козаки полковника М. Кривоноса завдали поразки польській шляхті й заволоділи містом, у червні 1649 року під мурами замку відбувся запеклий бій між польським військом та козацькими полками Данила Нечая, кілька разів зупинявся у замку обозом Б. Хмельницький.
У кінці ХVІ – початку ХVІІ ст.ст. меджибізькі міщани мали жвавий зв’язок зі Львовом, з львівським братством. Буваючи у Львові в торгівельних та виробничих справах, вони привозили до Меджибожа книги, а до Львова доставляли віск. Мали меджибізьці зв’язок і з Києвом. У Меджибожі в ХVІІ ст. складено відомий в історіографії Львівський літопис, що охоплює події 1493 – 1649 років.
У Меджибожі було кілька церков і при них братства, одна з них, Успенська, мурована у ХVІІ ст., являла собою зразок церковного будівництва оборонного характеру.
Досить численною в Меджибожі була єврейська громада. Тут у половині ХVІІІ ст. з’явився особливий релігійний рух, що звався хасидизмом. Творцем його був І. Баал-Шем-Тов (Бешт), що жив у Меджибожі 20 років і похований тут-таки у 1760 році. З 1810 по 1827 рік у містечку працювала єврейська типографія, власником якої був Яків Пінхас.
За Чарторийських, які володіли Меджибожем 100 років (1730 – 1831), місто було осередком їхніх маєтків. У 1792 році Меджибіж слугував осідком штабу Тадеуша Костюшка.
У 1831 р. маєтки Чарторийських було конфісковано, в околицях запроваджено військові поселення, а Меджибіж став центром військового постою, і тут відбувалися т.зв. «таборові збори». У замку розмістився штаб 12 Ахтирського полку, шефом якого у 1901 році була призначена Велика Княгиня Ольга Олександрівна Романова, рідна сестра царя Миколи ІІ.
Після революційного перевороту 1917 року влада в країні перейшла до більшовиків. У 1923 році Меджибіж став районним центром і був ним до 1959 року.
На жаль, у Меджибожі нині збереглося мало історичних пам’яток, а ті, що залишилися, перебувають в аварійному стані. Зокрема, Троїцький костел 1632 року (охоронний №1694) протягом другої половини ХХ ст. стоїть руїною, втратив історичний вигляд будинок біля нього (кляштор), спотворено торгові ряди, розібрано ратушу, знищено вщент церкву Успіня з чудовими фресками ХV ст. Збереглись у містечку дві колони-каплиці, каплиця-ротонда (охоронний №1695).
Але найзначнішою пам’яткою Меджибожа є фортеця ХVІ-XIX ст., історія спорудження якої сягає глибини віків. Розташована на мисі, який утворили дві річки – Південний Буг і Бужок, злившись докупи, вона напрочуд вдало вписалась у навколишній ландшафт.