У серпні відвідувачі Державного історико-культурного заповідника зможуть ознайомитися з цікавими, незвичайними, але всім відомими предметами побуту –чайниками та праскою. Якими вони були більше ста років тому можна побачити на міні-виставках у музеї.
Кожний предмет, що «живе» серед нас, має свою історію. Так і звичайний чайник «народився» дуже давно, ще в стародавньому Китаї, де вживання чаю навіть прийняли як церемонію. Лише в кінці XVII століття європейці теж почали продукувати даний вид посудин. За цей період їх виготовляли з різних матеріалів та змінювалася форма. Традиційний чайник початку ХХ століття був з металу: міді, олова або срібла.
На виставці представлені три мідних чайники для нагрівання води: два – ручної роботи, та один – фабричного виробництва. Всі вони різняться між собою формою, величиною і способом використання. Один з чайників особливо цінний для заповідника, оскільки завдяки вибитим на ньому написам: «КОН. ПУЛѢВ. КОМАНДА» та «К.П.К.12.г.А.п.», вдалось його атрибутувати. Тобто цю посудину використовували військові 12-го гусарського Охтирського полку, який перебував у Меджибожі на постійній дислокації з 1896 до 1914 року, а у фортеці розміщувався штаб полку.
У побут міщан праски ввійшли ще у другій половині XVІІІ ст. У цей час вже було налагоджено промислове виробництво вугільних прасок з димарем. Всередину спеціальними щипцями або совочком господиня накладала тліюче вугілля з печі. Звичайно, щоб гладити такою праскою, потрібна чимала фізична сила і певні навички: треба було вміти так регулювати температуру, щоб вона була досить гаряча, але не палила тонкої, дорогої білизни.
Представлена на виставці праска бронзова, виготовлена у 1865 році на фабриці металевих виробів у Відні (Австрія), про що свідчить клеймо на корпусі з написом: «J. Schweiger & E. Fost K. K. LDBF metall waaren fabrik in Wien 1865». Виріб човникоподібної форми, позаду має овальну закривку, вилиту у вигляді обличчя старика з бородою. Праска оснащена трубою для виведення диму та дерев’яною гладкою ручкою для тримання. Наявність праски в будинку вважалася символом достатку і благополуччя його господарів, бо коштувала вона дуже дорого. Нерідко праска була окрасою міщанської кімнати і стояла на видному місці, на окремому столику або на етажерці, застеленими вишитою або мереживною серветкою, поряд із самоваром і годинником, і ніби ненароком демонструвалася всім гостям. Майстри намагалися зробити праски красивими і ошатними, адже їх часто передавали у спадок від матері до дочки.
