В історії нашої країни майже кожне століття позначене голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Все ж найбільше втрат зазнала Україна саме у ХХ ст. Кривавим і тернистим видався шлях до незалежності. Надто багато безіменних могил залишив по собі український народ, а скільки сліз і страждань забрали з собою ті хлібороби, яких позбавили права жити новоявлені пророки. Жахливим злочином проти власного народу став штучний голод 1932-1933 рр. За страхітливими наслідками його слід занести до книги трагічних дат в історії людства.
В «Музеї пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Хмельниччині» зберігаються 22 папки, в яких містяться свідчення очевидців Голодомору з 13 районів Хмельницької області: Білогірського, Городоцького, Дунаєвецького, Кам’янець-Подільського, Красилівського, Полонського, Старокостянтинівського, Старосинявського, Славутського, Теофіпільського, Хмельницького, Чемеровецького та Шепетівського. Спогади про 1932-1933 роки у селян записували працівники сільських бібліотек, вчителі та учні загальноосвітніх шкіл.
За даними свідчень у 1932-1933 роках голод охопив майже всі райони теперішньої території області, а найбільше постраждали центральні та північно-східні райони; північно-західні, західні та південно-західні постраждали менше, оскільки знаходились в прикордонній зоні. Подільський історик Шульга Іван Григорович відшукав архівні дані: за період з січня 1931 року до липня 1933 року населення нашої області зменшилося на 102058 осіб.
Аналіз спогадів очевидців Голодомору на Хмельниччині підтверджують масштабність трагедії нашого народу в 30-х рр. ХХ ст. та її жахливі наслідки для наступних поколінь українців. Світла пам’ять та вічний спокій всім невинним жертвам комуністичного режиму!
