Історія музею

Меджибізький замок цінна пам’ятка архітектури України. Протягом століть його будували й перебудовували, нищили і відновлювали вороги і свої люди. Колись він говорив вогнем, а тепер мовчить, ваблячи до себе тисячі туристів.
Замок руйнували доти, поки не приїхав у Меджибіж П.Т.Тронько – заступник Голови Ради Міністрів УРСР, і вже з 1965 року почалися тут реставраційні роботи.
Стараннями вчителя – історика М.Й.Ягодзінського, який прийшов сюди у 1969 р., почався активний процес збирання пам’яток старовини краю та археологічних розвідок на берегах Південного Бугу та Бужка.
У березні 1971 р. в одному з відреставрованих приміщень замку було відкрито першу експозицію краєзнавчого музею: історія краю дожовтневого (по1917 р.) та радянського періодів.
У 1975 р. Меджибізький музей-фортеця стає відділом обласного краєзнавчого музею, очолив його М.Й.Ягодзінський. У тому ж році у відреставрованому північному корпусі відкрилась виставка живопису, графіки і скульптури, а музей став називатись художнім.
У зв’язку з тим, що приміщення обласного краєзнавчого музею опинилося в аварійному стані, музей перестав функціонувати, то історико-краєзнавчу експозицію в Меджибізькому замку було ліквідовано, а в залах розмістили фондосховище ХОКМ.
Восени 1982 р. у чотирьох залах північно-західного корпусу була відкрита нова експозиція: кераміка, художнє скло, одяг, вишивка і ткацтво, іконопис. Музей взяв на себе сміливість подати ікони окремою виставкою, оскільки ставлення до них в тодішній державі було однобоким. Ця виставка – перша спроба широко ознайомити відвідувача з цілим пластом, який передував світському живопису.
На початку 80-х років у музеї була створена бібліотека, укомплектована літературою з книгообмінного фонду обласної бібліотеки ім. М. Островського та обласної бібліотеки м. Тернополя. В цей час співробітники музею почали виїжджати в експедиції, збирати експонати, а також записувати фольклор, відомості з етнографії. Науковці зібрали чимало матеріалу про чоловічий народний одяг подолян, про подільське народне ткацтво, про предмети побуту та їх назви. М.Й.Ягодзінський дослідив архівні документи про селянські антифеодальні виступи на Поділлі у ХVІІІ-ХІХ ст.
У 1985 р. почалися архітектурно-археологічні дослідження Меджибізької фортеці експедицією від інституту АН УРСР та інституту «Укрпроектреставрація», яку очолив спочатку Авагян О.В., а пізніше Толкачов Ю.І.
У 1987 р. зали художнього відділу були закриті, оскільки потребували капітального ремонту.
На початку 90-х років процес дослідження Меджибожа продовжувався. Науковці музею виїжджали в пошукову експедицію на південь області, а також в села Летичівського та Літинського районів. Знайдені матеріали значно поповнили фонди музею і дозволили відкрити нові експозиції: подільське народне ткацтво і килимарство, подільський народний одяг і вишивка, іконопис (нові надходження), історія і архітектура Меджибожа і замку. У1991 р. музей у стінах фортеці відзначав своє 20-річчя.
Радикальні соціально-економічні зміни в державі у 90-х роках позначилися і на функціонуванні музею: зменшилося число екскурсій, відвідувачів – одиночок, майже не ведуться реставраційні роботи, археологічні дослідження. Але колектив науковців продовжував вивчати архівні матеріали, видавати книги, приймати участь у наукових конференціях, збирати історичний матеріал. На основі цього були побудовані не тільки стаціонарні експозиції, але й тимчасові і пересувні виставки: «Незабутній біль війни» (до 50-річчя визволення Меджибожа й області від німецько-фашистських загарбників); писанки і живопис американських художниць Тані Осадци та Аки Перейми; твори члене спілки Художників України О.Соленцова; «Великдень на Поділлі»; обрядові (пасхальні) рушники; «дивосвіт Людмили Балабась» (вишивки). Проводились оглядові й тематичні екскурсії по експозиціях, виставках і по фортеці, як пам’ятці архітектури XIV-XVIст.
Серед масових заходів уваги заслуговують: лекція-концерт «Добрий вечір тобі, пане господарю», краєзнавча виставка «Коси розпустила, віночок наділа…», фольклорно-музична композиція «Маленьке диво на долоні», козацьке свято «Твоєї слави козацької повік не забудеш», свято Матері «Будь благословенна, нене…»
Особливості роботи музею в першій половині 90-х стало широке історичне дослідження Меджибожа у зв’язку з його 850-річчям, а також етнографічні вивчення Меджибожа і Поділля в цілому. Музей мав тісні зв’язки з школою, вони дружно співпрацювали, складаючи разом плани спільних дій, весь час шукаючи нових цікавих та оригінальних форм роботи по вихованню національно свідомих громадян нашої країни.
В січні 2004 року було створено Державний історико-культурний заповідник «Межибіж». Розпочались ремонтно-реставраційні роботи на території замку. Приміщення музею теж потребувало значних ремонтних робіт. У лютому 2006 року музей закрили на ремонт, а вже в вересні того ж року до святкування 860-річчя Меджибожа та 35-річчя музею відкрили 6 відреставрованих залів з новими виставками.
Нова експозиція висвітлює теми з історії, етнографії, іконо малярства: 1-й і 2-й зали – історія Меджибожа і замку від найдавніших часів до початку ХХ століття, 3-й зал – фрагменти інтер’єру міщанського житла, 4-й – гончарство і ковальство, 5-й – народне ткацтво, 6-й – «Ікона в храмі і в хаті подільській».
Окрасою експозиції в залах історії є археологічна колекція створена з речей, знайдених на подвір’ї фортеці і на замчищі в урочищі Раковець, що є недалеко від Меджибожа. Виставлено також пам’ятки трипільської культури, черняхівської культури, Київської Русі. В залах є вітрини присвячені Національно-визвольній війні під проводом Б.Хмельницького, 12-му Охтирському гусарському полку, євреям.
Гончарство представлене виробами місцевих майстрів О.Мороза, Г.Пилипчука, К.Бедрій, М.Грубальського, М.Островського, а також майстра народної творчості з с.Адамівка Вінковецького району О.Пиріжка і майстрині з цього ж села Ф.Дзюби. У відділі «Ковальства» виставлені вироби та інструменти коваля, є фрагмент кузні. В залі «Народного ткацтва» можна побачити ткані вироби подолян і знаряддя ткацького виробництва, яке відоме з давніх часів. Тут і килими, і рушники та скатертини, рядна, сорочки з полотна, а також ткацький верстат, козелець, мотовило, терниця, прядка тощо. В останньому залі представлені своєрідні художні твори – іконо малярство ХІХ – початку ХХ ст.: «Цар Слави», «Голгофа», «Воскресіння», «Пантелеймон-цілитель» та інші.
На даний час наукова група заповідника працює над створенням експозицій у відреставрованих трьох залах північно-східного корпусу. У планах є відкрити зали нумізматики та боністики, народного одягу. Один із залів буде відведений для тимчасових виставок художників та народних майстрів Хмельниччини.